НА́НСЕН Фрітьоф (Nansen Fridtjof; 10. 10. 1861, маєток Стуре-Фрьон побл. Крістіанії, нині Осло — 13. 05. 1930, маєток Пульхьоґда, Норвегія) — норвезький дослідник Арктики, океано­граф, зоолог, громадсь­кий діяч. Нобелівська премія миру (1922). Багаторазовий чемпіон Норвегії з лижного спорту. 1880–82 навч. в Ун–ті Крістіанії, від­тоді працював у Берґен. музеї. 1888 здобув докторат із зоології та здійснив мандрівку на лижах пд. частиною о-ва Ґренландія. 1890 висунув проект досягне­н­ня Пн. полюса на мор. судні «Fram» («Впе­ред»), збуд. за його проектом. 1893–96 дрейфував на ньому від Новосибір. о-вів до о-ва Шпіцберґен, проте через полюс не про­йшов (нині «Fram» зберігається в однойм. музеї в Осло). Намагаючись його досягнути, 1895 Н. разом із Ф. Йогансеном покинув судно і вирушив на собаках до Пн. полюса, однак, ді­йшовши до 86°14´ пн. широти, вони вимушено повернули на Пд. і добралися до Землі Франца-Йосифа. 1900 взяв участь в екс­педиції з ви­вче­н­ня течій у Пн. Льодовитому океані, 1902 створив Центр. лаб. Між­нар. ради з дослідж. морів. 1906–08 — посол Норвегії у Великій Британії. 1913 здійснив плава­н­ня вздовж берегів Пн. Льодовитого океану, мандрував пд. частиною Сибіру та Далекого Сходу. 1915 очолив Норвез. оборон­ну спілку, після закінче­н­ня 1-ї світової вій­ни — Норвез. спілку з організації Ліги Націй. 1919 ви­ступив проти інтервенції країн Антанти у Рад. Росію. 1920–22 — чл. норвез. делегації в Лізі Націй, верхов. комісар цієї організації у справах військовополонених. На засі­дан­ні 25 листопада 1920 всупереч позиції більшості під­тримав вступ УНР до Ліги Націй. У спів­робітництві з Між­нар. комітетом Червоного хреста організував обмін та від­силку на батьківщину 427 886 військовополонених з 26-ти країн, зокрема українців; також сприяв повернен­ню укр. біженців. Однак більшовики роз­горнули масові ре­пресії щодо репатріантів. Так, із 2,5 тис. осіб, які навесні 1921 повернулися в Одесу, роз­стріляно третину. Зважаючи на це, на під­ставі Женев. угоди 1922 Н. домігся ви­зна­н­ня у 52-х країнах світу спец. посвідче­н­ня особи, що за його під­писом видавали біженцям-апатридам, які походили з країн, що припинили своє існува­н­ня після 1-ї світової вій­ни. Т. зв. паспорт Н. давав змогу його власникам без­пере­шкодно вʼ­їжджати на тер. країн-учасниць Женев. угоди 1922 (ним скори­сталося багато укр. емі­грантів). 16 серпня 1921 з ініціативи Між­нар. комітету Червоного хреста обраний верхов. комісаром Ліги Націй з пита­н­ня допомоги голодуючим Рад. Росії. Після від­мови чл. Ліги Націй надати держ. допомогу голодуючим (через неви­зна­н­ня більшов. політ. режиму) організував між­нар. доброчин­ну кампанію з їхнього порятунку. На Женев. між­нар. конф. допомоги голодуючим (серпень 1921) обраний головою Заг.-європ. комітету допомоги голодуючим у Рад. Росії, що з часом отримав неофіц. назву Нансена місія. На­прикінці січня 1923 від­відав Харків, де погоджував з урядом УСРР план боротьби з наслідками голоду та на­да­н­ня допомоги (зу­стрічався з Г. Петровським і Х. Раковським). 1925–29 — голова комісії з репатріації вірм. біженців із Туреч­чини до Вірменії. З імʼям Н. повʼязана значна кількість геогр. від­крит­тів, на його честь на­звано низку геогр. обʼєктів у Арктиці й Антарктиці. 2003 на фасаді Харків. ХМ встановлено мемор. дошку Н. (автор О. Табатчиков).